Почесний бердичівлянин Павло Сухоставський відзначив своє 100-річчя (фото)

Поділитись:
Share on facebook
Share on telegram
Share on whatsapp
Почесний бердичівлянин Павло Сухоставський відзначив своє 100-річчя (фото)

Абсолютно чітке сприйняття світу. Не занадто світлий оптимізм, не занадто темний песимізм, а самий що ні на є прозорий реалізм. Особливий блиск в очах при дуже слабкому зорі. Військова лаконічність і побудова речень. І що дуже помітно, все «домашнє» – на задньому плані, на передньому – про роботу, про людей… Ось приблизно таким зустрів 10 грудня свій 100-річний ювілей лікар, учасник 2-ї Світової війни, Почесний громадянин Бердичева Павло Сухоставський. Зустрів, схоже, так, як, власне, жив – відкрито і без якихось особливих секретів і рецептів: із власних слів, жив, як люди, робив те, що мав робити – без невдоволення і з почуттям обов’язку.

Мабуть, не буде помилкою сказати, що у Бердичеві Павла Сухоставського знають здебільшого як активіста ветеранського руху, а головне – як колишнього лікаря і начальника медчастини обласного військового шпиталю: 35 років присвятив він наданню допомоги тамтешнім мешканцям. Своїм щоденним завданням, каже, бачив якомога якісніше виведення пацієнтів зі стану хвороби та повернення до нормального повноцінного життя. Допомагав, виходячи з розуміння того, що для цього потрібно і якими можливостями володіє.

Лікарем залишався й поза межами закладу. Жив у місті такий собі чолов’яга, розповідає іменинник, котрого часто можна було побачити в Універмазі – на милицях, із зігнутою ногою. Натрапив той якось на очі Сухоставському та завідуючому хірургічним відділенням госпіталю. Медики зупинили чоловіка, мовляв, як справи, чи важко? Зрештою, запросили зайти до їхнього закладу. Той прийшов: його огляділи і запропонували лягти на операційний стіл. Погодився. Шпиталь залишав уже з подарованою лікарями легкою тростиною і зі словами: «Будьте здорові»

Про таких, як Павло Сухоставський, зазвичай, кажуть: «Професіонал до кінчиків нігтів»… І як же важко уявити, що на самому початку не йшлося про жодного Сухоставського-лікаря – мав бути Сухоставський-льотчик! Ще у зовсім юному віці він відвідував аероклуб у м. Кадіївка, що на Луганщині. Мав на своєму рахунку до 40 стрибків із парашутом, навіть з інструктором на літаку встиг політати. І тут раптом захворів на малярію. Недуга просто звалила з ніг, і невідомо, чим би все обернулося, коли б не один лікар. Він налив повний стакан справжнісінької горілки і мовчки простягнув хлопцеві. Той, не сперечаючись довго, випив… і вже через 10-15 хвилин був на ногах, як ні в чому не бувало, і без жодних натяків на хворобу. Малярія поставила хрест на планах літати, але відкрила іншу перспективу – стати лікарем.

Павло вже навчався у Ростовському медичному інституті, коли почалася війна. Його призвали до армії і відправили до Москви – на військовий факультет 2-го медінституту. Закінчував він той уже в Омську, а після закінчення – зразу на Північно-Західний фронт. Це був 1942-й рік…

Війна Павла Сухоставського – це, здебільшого, величезна кількість поранених, страждання, кров, операції і, здається, ціла вічність на ногах, коли, стиснувши зуби і давно забувши про час, скажено й зосереджено водночас намагався витягнути побратимів з того світу. І далеко не завжди його робочим місцем виступав полковий медпункт… «В наступательных боях проявил отвагу и храбрость. Умело поставил санитарную службу и профилактическую работу… В боях за Вену эвакуировал 570 раненых, спасая и вынося из поля боя…Умело организовал эвакуацию во время сложных уличных боев»… «Свыше 2 500 раненых обработано и эвакуировано под его руководством, лично сам эвакуировал свыше 900 раненых… Несмотря на бомбардировку самолетами и мощный артиллерийско-минометный огонь рабочее место не оставил.. Был контужен, но продолжал работу»… «На протяжении 3-х суток непрерывно оказывал медицинскую помощь бойцам и командирам… За это время обработал 200 раненых. Не считался со сном и отдыхом. Без жгута останавливал кровотечения, чем сберегал раненым конечности»… Це – фрагменти з нагородних листів Павла Сухоставського. До речі, події, описані в останньому, ювіляр добре пам’ятає й досі: протягом 3-х безсонних діб на ногах, колеги вимушені були колоти йому кофеїн, аби хоч якось підтримати. А щодо переломів, то, вже не маючи у своєму розпорядженні шин, лікар Сухоставський скористався… соняшниками. Зрізали стебла, розповідає, скріпляли між собою бинтами, прикладали до кінцівок – виходило практично те, що треба.

Після перемоги над нацистами Павло Сухоставський не полишив форму військового медика: працював у Києві, у Бердичеві, побував у Німеччині. А коли пішов у запас, повернувся до Бердичева – на роботу до військового шпиталю, в якому пропрацював до 1995-го року. Настав час заслуженого відпочинку, що його ювіляр, знову-таки, активно використовував для роботи – цього разу у міській ветеранській організації.

Зі своєю майбутньою дружиною – Галиною – він познайомився ще в інституті. Разом, у любові й вірності, зростили та виховали двох синів, котрі подарували батькам 6 онуків, а ті, у свою чергу – 8 правнуків. Тож свої 100 років Почесний бердичівлянин Павло Сухоставський зустрів у великій та дружній родині, у поздоровленнях, квітах та подарунках від керівництва міста та у бадьорому настрої. Сьогоднішньому поколінню, вважає, гріх скаржитися на життя: люди мають що їсти, у що одягнутися, де провести вільний час – які ще особливі умови потрібно?.. Своїм колегам-медикам радить ставитися до пацієнтів спокійно й добросовісно – це, перш за все. Сам він, каже, намагався до всього, чим займався, ставитися з великою відповідальністю. Він чітко знав, що треба робити, чітко знав, що може зробити і як допомогти людині. А коли, можливо, й не знав, то не вважав негожим попросити поради у колег.

Ювіляр, насамперед, є людиною Слова, зазначив міський голова Василь Мазур: свого часу пообіцяв дожити до 100, і слова дотримав. Ним пишаються і люблять рідні, ним пишається Бердичів, дякуючи за все зроблене у житті, за мудрість, за простоту, за душевність, за велику любов до людей. А дякуючи, з шаною й такою самою любов’ю заспівує «Многая літа!»

Останні новини