Сайт м. Бердичева
Історична довідка
Історична довідка


Бердичів – місто обласного значення, центр району, розташоване на березі річки Гнилоп´ять, притоки Тетерева.
Територія на якій розміщене місто, заселене ще в ІІ тисячолітті до н.е. Тут виявлене поселення доби бронзи та залишки двох поселень Черняхівської культури.
Деякі дослідники історії Бердичева вважають, що назва міста походить від слов’янського слова „берда” – гора, урвище або ж від власного імені Бердич, інші – від слова „бердиш” – так називали бойову сокиру у слов´ян. Тому на гербі сучасного Бердичева зображено бойову сокиру та жезл бога торгівлі Меркурія – що символізує минуле міста, як одного з основних центрів торгівлі.
Давнє городище, з якого виріс Бердичів, розташовувалося на високому мисовидному зі стрімкими схилами березі Гнилоп'яті. У XV столітті городище розростається і перетворюється в укріплення – замок. Першою достовірною на сьогодні згадкою про Бердичів залишається 1545 рік. Ця дата вказується в двох джерелах: люстрації (переписі населених пунктів) Київського воєводства за 1545 рік як власність Василя Тишкевича та в описі Житомирського замку за цей же рік.
Після Люблінської унії 1569 року – угоди про об'єднання Польщі й Литви в єдину державу Річ Посполиту – Бердичів відійшов до шляхетської Польщі. Наприкінці ХУІ ст. Януш Тишкевич почав споруджувати замок, 1627 р. – заснував кляштор, а 1630 р. подарував його католицькому ордену Босих кармелітів. Всесвітньовідомими стали Санктуарій та Чудотворна ікона Матері Божої Бердичівської, вікову історію мають Бердичівські календарі, які друкувались в кармелітській друкарні, бібліотека з загальною кількістю книг до 6 тис. томів та з стародруками кінця ХУ ст., кармелітська школа.
Після входження Правобережної України під протекторат Росії, Бердичів в кінці ХУІІІ ст. увійшов до складу Волинської губернії як містечко Житомирського повіту. Возз´єднання сприяло розвитку промисловості, тут діяли цегельні заводи, пивоварня, млини, 6 капелюшкових фабрик, шкірзавод, 4 миловарні, каретна, металева фабрики та інші.
Головну роль у піднесенні економіки міста відігравали ярмарки, яких з 1765 р. нараховувалась близько десяти на рік. Найбільший з них – літній Онуфріївський, який тривав 6 тижнів. За рівнем обігу товарів їх порівнювали з дрезденськими і лейпцігськими. Бердичів став одним з осередків торгівлі хлібом, а з ІІ половини 19-го ст. – одним з найважливіших центрів кінських ярмарків. У місті діяло чимало купецьких контор, що забезпечували економічні зв´язки між різними регіонами. На початку 60-х 19-го ст. оборот торгівлі в Бердичеві визначався в 40 млн. руб. Провідну роль у розвитку торгівлі відігравала єврейська громада. Серед 2,8 тис. купців у 1846 абсолютну більшість становили євреї. Половина з 8-ми банків у місті також належала євреям. Саме їхні банки проводили фінансові операції з банками Парижа, Лондона, Відня, Рима і Константинополя. Переважна кількість населення міста також було єврейської національності: в 1860 р. в місті проживало 54 тис. осіб, у тому числі 50 тис. євреїв.
У першій пол.19 ст. у місті швидкими темпами розвивалось ремісництво, особливо після 1812 року, коли інтенсивно проходило заселення Бердичева ремісниками-євреями, оскільки місто знаходилось у „смузі осілості євреїв”.
У 1848 р. налічувалось близько 5-ти тис. ремісників. У 1855 р. в місті налічувалось 5888 купців, які щороку лише в Бердичеві продавали товарів на суму понад 6 млн. сріблом, а за його межами вели торгівлю з містами Київської, Подільської, Волинської губерній. Зросла і кількість промислових підприємств, на сер.19-го ст. працювали 4 миловарні, макаронна, екіпажна фабрики, 2 воскобійні, 2 свічкові, пивоварний заводи та інші.
У Бердичеві діють великі єврейські фірми, власниками яких були Манзон, Єфруссі, Мойсей Ісаакович Горвиць, Леон і Ізраїль Френкелі, Трахтенберг та інші. Цьому сприяло вигідне розташування міста на перехресті шляхів, що йшли з Західної Європи до Росії, а також наявність щорічних ярмарків. Бердичів стає одним зі значних банківських центрів, де, окрім усього іншого, здійснювались операції на ярмарках. Тут здійснюються біржові операції і використовуватися широкі форми кредитування. Бердичівські банкіри через свої 8 банківських будинків (а фактично їх було більше) мали зв’язки з банківськими будинками Петербурга, Москви, Варшави, Одеси. Основні операції банкіри з Бердичева здійснювали на Контрактовому ярмарку у Києві. У 1835-1844 рр. вони привезли туди 500-600 тис. крб. сріблом, а в 1845-1849 рр. – більш 1 млн. крб. У Києві бердичівські банкіри власним коштом збудували приміщення, в якому розмістилася "Бердичівська фінансова контора", що діяла від Варшавського банку.
Територія, на якій розташовано м. Бердичів, належала Київській Русі. На цю територію поширювалась влада Золотої Орди в часи феодальної роздробленості. В ХІУ – ХУІ ст.ст. Бердичівщина входила до складу Великого князівства Литовського. З ІІ пол. ХУІ ст. на нашу територію поширилась влада Речі Посполитої, а з кінця ХУІІІ ст. Правобережна Україна відійшла до Російської імперії. За цей час змінювались органи влади, різною була їх політика.
Бердичів, на відміну від більшості міст Правобережної України, ніколи не отримував Магдебурзького права і не користувався його перевагами. Водночас, не маючи жодного адміністративного статусу, він продовжував зберігати роль регіонального центру, успішно конкурував із губернським Житомиром, зокрема щодо розвитку торгівлі та кількості населення. Певно тому царський уряд ухвалив рішення про передачу міста 1844р. до складу Махнівського повіту Київської губернії, спочатку на правах містечка, а в 1846 р. Бердичів отримав статус міста. До нього було перенесено з Махнівки повітові установи, а сам повіт став називатись Бердичівським.
З другої половини 19-го ст. роль Бердичева як торгового центру стала занепадати: в 1856 р. найбільший ярмарок Онуфріївський, а за ним ще шість ярмарок були переведені до Києва. З побудовою залізниць Київ-Одеса ( 1871р.), Київ-Брест (1873р.) з´явились нові торговельні центри і Бердичів втратив роль перевалочної бази. Ярмарки стали задовольняти лише внутрішні потреби.
Втративши першість у торгівлі, Бердичів в останні десятиріччя 19-го ст. зазнав промислового піднесення завдяки залученню значних іноземних інвестицій. 1864 р. підприємець з Австрії Мартін Ціллєр відкрив шкірзавод, 1876 р. варшавський купець Карл Шленкер побудував великий шкірзавод на Баранячому острові, 1888 р. Леонтій Плахетський заснував чавунно-ливарний завод, починають діяти фарфорово-фаянсовий завод Зусмана, пивзавод чеха С.Е.Чепа. У 1900-1906 рр. у Бердичеві з'являються пісочний і рафінадний цукрові заводи.
На 1887р. у Бердичеві налічувалось близько 30 заводів і фабрик. Серед них було 6 шкіряних заводів, 6 тютюнових фабрик, 5 цегельних заводів, 5 свинцево-білильних та інших. Дрібних підприємств у місті було 35.
З кінця 18-го ст. Бердичів стає одним із центрів хасидизму. 1785р. рабином був обраний один із засновників хасидизму Леві Іцхак Бен Меєр Бердичівський і залишився ним до своєї смерті (1809 р.). Його могила на єврейському кладовищі є місцем паломництва хасидів з усього світу.
У 19-му ст. Бердичів відвідували відомі діячі науки та культури. З 1858р. по 1868р. тут жив класик єврейської літератури Менделе Мойхер – Сфорим (Шолом Абрамович). Неодноразово і досить тривалий час перебував у місті класик єврейської літератури Шолом-Алейхем ( Шолом Рабинович ).
Ймовірно на початку 1846р. проїздом з Камянця-Подільського на Житомир відвідав місто Т.Г.Шевченко як художник Археографічної комісії, що мав у Південно-Західному краї зібрати народні перекази, пісні та відомості.
Бердичів назавжди увійшов до історії світової культури як місто, в якому 14 березня 1850р. в костьолі Св. Варвари відбулося вінчання видатного французького письменника Оноре де Бальзака з графинею Евеліною Ганською.
З містом пов´язана доля сім´ї Рубінштейнів, що дала світу відомого композитора і музиканта Антона Рубінштейна ( 1829-1894рр.), якого було охрещено в Миколаївській церкві ( 1831р.), англійського письменника Джозефа Конрада ( Юзефа Теодора Коженьовського) (1857-1924 рр.). У квітні 1861р. в місто приїжджав відомий російський анатом, хірург і педагог М.І.Пирогов, який відвідав єврейську лікарню – найкращий медичний заклад Бердичева того часу.
На кінець 19-го ст. у місті функціонувало 4 православні церкви: Успенська ( 1837р.), Миколаївська ( 1748р.), Троїцька (1836р.), Церква в ім´я Всіх Святих (1891р.), 4 католицькі костьоли, хоральна єврейська синагога, 74 єврейські молитовні будинки та одна розкольницька молельня.
В культурному розвитку міста завжди помітне місце відігравали освітянські заклади. Ця традиція бере початок з Кармелітської школи (1794 р.) З 1825р. почало діяти чотирикласне училище, 1829р. – парафіяльне духовне училище, 1850р. – перше, 1860р. - друге єврейські училища 1-го розряду. Для навчання дітей із заможних родин почали працювати кілька гімназій, зокрема, восьмикласна жіноча гімназія В.А.Усаневич ( нині це старе приміщення школи № 2) семикласне комерційне училище ім. О.Пушкіна (нині будинок педколеджу), а також 19 різних освітніх навчальних закладів, що діяли на початку 20-го ст. Серед них – 4 церковно-парафіяльні школи, 5 приватних жіночих шкіл ІІІ розряду, толмудтора і 10 ходерів.
Велике значення мало підключення міста до світової системи зв´язку: 1870р. через Бердичів пройшов телеграф (Калькутта-Лондон), 1890р. запрацював телефон, зросла мережа доріг, по яких курсували диліжанси Бердичів-Житомир, Бердичів-Рівне. В 1892 році в Бердичеві з’явилася конка. У 1900 –зведена перша міська електростанція.
Рівень охорони здоров´я залишався низьким. На початку 20-го ст. у місті функціонували амбулаторія, земська, єврейська лікарні, лікарня товариства Червоного Хреста і тюремна лікарня.
На кінець 19-го ст. у місті налічувалось 11 вулиць і 80 провулків. На цей час налічувалось 2174 будинки і мешкало 76 тис. чоловік.
Під час подій 1905–1907 рр. в м. Бердичеві почав розгортатися революційний рух.
Напередодні першої світової війни в Бердичеві налічувалося 27 промислових підприємств. Найбільшими з них були заводи «Прогрес», пісочно-рафінадний, шкіряний, дві ткацькі фабрики, збудовані в 90-х роках, миловарний (1886 рік), пивоварний, медоварний, два цегельні та маслоробний заводи, тютюнова, три кондитерські фабрики. Діяло також 4 млини й 14 друкарень і літографій, електростанція.
Зростала кількість населення, розширювалося й саме місто. Напередодні Першої світової війни в Бердичеві налічувалося 5815 будинків і 77 тисяч чоловік
Оскільки Бердичів знаходився в прифронтовій смузі, тут дислокувалися військові частини, лазарети, штаби. Більшість підприємств почали випускати воєнну продукцію.

В результаті визвольних змагань 1917 – 1920 р.р. в червні місяці в Бердичеві була встановлена радянська влада. З липня 1917 року в Бердичеві перебував штаб Південно-Західного фронту.
У 1923 році змінюється адміністративно-територіальний статус Бердичева, він стає центром однойменного району та округу, а 1937-го увійшов до Житомирської області.
Події 32-33-го років не оминули м.Бердичів. У 1937 році відбувся всеукраїнський перепис населення. Точну кількість жертв голодомору неможливо було встановити, бо всі організатори були розстріляні. Після того відбувся повторний перепис. За даними другого перепису в Україні кількість жертв голодомору склала 3-6 мільйонів чоловік, а в Бердичеві – 2-5 тисяч.
Сумнозвісний період репресій 1936-1938 рр. торкнувся практично всіх сфер життя міста. Загалом по Бердичеву за період з жовтня 1937 р. по лютий 1938 р. репресовано 3115 людей. Та починаючи з 1939 року з тюрем почали масово випускати багатьох репресованих, переважно жінок, які були заарештовані за те, що не вони донесли на своїх чоловіків, а хтось інший. Але з таборів ГУЛАГу повернулися одиниці.
Під час Другої світової війни місто Бердичів було окуповане німецькими нацистами з 7 липня 1941 року до 5 січня 1944 року (911 днів). Війна не тільки перервала мирне життя бердичівлян, але й стала для них початком Великої трагедії.
З перших днів війни почався геноцид проти єврейського населення міста. Бердичівська трагедія вересня 1941р. була першим масовим геноцидом єврейського населення, здійсненим гітлерівцями в Європі і Радянському Союзі.
За даними Надзвичайної державної комісії з розслідування злодіянь німецько-фашистських загарбників, гітлерівці знищили в Бердичеві 29500 євреїв, а всього за роки окупації в місті було знищено 38 536 людей. Крім того, на каторгу до Німеччини вивезли 11,5 тис. жителів.
На фронтах, в підпіллі та в партизанських загонах боролись з німецько-фашистськими загарбниками 7800 бердичівлян, загинуло 4623 уродженці Бердичева.
За виявлений героїзм 5646 осіб нагороджені орденами і медалями, льотчиці П.В.Гельман, льотчику – випробовувачу О.М. Граціанському та танкісту К.А.Томашевському присвоєні звання Героя Радянського Союзу.
Бердичів був визволений 5 січня 1944р. військами 1 Українського фронту. З визволенням Бердичева та закінченням Другої світової війни місто поступово повернулось до мирного життя.
Вже в середині січня 1944 запрацювали електростанція й водогін. На восьмий день виплавили перший чавун на заводі «Прогрес», запрацювали «Комсомолець», шкірзавод ім. Ілліча, швейна фабрика, млини № 5 і 19. Водночас почали діяти міська лікарня, поліклініка, пологовий будинок, відновили роботу 8 міських шкіл, учительський інститут, механічний технікум, медичне, педагогічне й ремісниче училища.
60-70-і роки 20-го ст. позначилися реконструкцією старих підприємств і будівництвом нових. На заводі «Прогрес» збудовано головний виробничий корпус, на заводі «Комсомолець» збудовані і введені в дію нові виробничі площі. З 1961 на шкірзаводі ім. Ілліча почала діяти напівавтоматична лінія виготовлення хрому. Зросли виробничі потужності й обсяги виробництва на рафінадному заводі, швейній фабриці, м'ясокомбінаті.
З підключенням Бердичева (1950) до газопроводу Дашава-Київ мешканці стали користуватися газом, у 1967 році уведено в дію центральну автоматичну телефонну станцію на 3000 номерів типу АТС-54а, збудовано готель, новий універмаг, що отримав назву «Ювілейний».
В 23-х школах, з яких було 12 середніх, навчалося 11 тис. учнів і працювало близько 800 учителів, а в трьох професійно-технічних училищах (відкритих 1958, 1961 й 1972) навчалося 1385 юнаків і дівчат. 1951 учительський інститут реорганізовано в педагогічний, 1971 його розформовано, а факультети переведені до Житомира та Умані. Діяли три середні спеціальні навчальні заклади — машинобудівний технікум, педагогічне та медичне училища.
Провідними галузями промисловості стали машинобудування і приладобудування. Першу з них представляв завод «Прогрес», другу — завод «Комсомолець». Серед підприємств легкої промисловості міста шкіряний завод швейна і взуттєва фабрика, а рафінадний завод - одне з підприємств харчової промисловості.
На початку третього тисячоліття місто розрослося, його територія становить 3533 га, яка умовно (без офіційного адміністративного поділу) розбита на 7 мікрорайонів.
На 266-ти вулицях і провулках станом на 01.01.2011р. проживало близько 80тис. осіб.
Протягом 2009- 2010 років в місті відкрито 4 нові підприємства:
• ТОВ «Бердичівський завод енергетичного обладнання», де запущено у роботу цех з виробництва вентиляційного обладнання;
• підприємство з обробки шкіри ТОВ «Шкірзавод «Велес»;
• будівельне підприємство Бердичівська філія ЗАТ «Будівельне управління №7»;
• підприємство з переробки риби ТОВ «Ревега».
В 2010 році розпочато будівництво потужного м’ясопереробного підприємства ТОВ «Інко-Фуд Україна».

Провідними підприємствами міста Бердичева є:
• ТОВ «Бердичівський пивоварний завод» (виготовлення пива),
• ВАТ «Бердичівська фабрика одягу» (виробництво костюмів чоловічих),
• ТОВ «Бердичівська солодова компанія» (виробництво солоду),
• ТОВ «Бердичівський хлібозавод» (хлібобулочні вироби),
• ВАТ «Бердичівський м'ясокомбінат» (виробництво м’ясної сировини),
• СП «Ріф-1» (виробництво взуття),
• ВАТ «Бердичівський машинобудівний завод «Прогрес» (промислове устаткування для різних галузей промисловості),
• ТОВ «А-Вікт» (бетонозмішувачі),
• ТОВ «ТІС Полісся» (профілі ПВХ),
• ДП «Ритм» ТОВ «РоСт» (виробництво ламінованих плит ДСП, столешень),
• ЗАТ «Дніпровуд“ (виробництво дерев’яних підлог),
• ТОВ «Сончік» (виробництво спальних матраців).
Жителі міста мають можливість навчатися в Бердичівському коледжі промисловості, економіки та права , педагогічному та медичному коледжах, у
3-х середніх профтехучилищах, у 15-ти загальноосвітніх навчальних закладах. В місті діють 13 дитячих дошкільних навчальних закладів та три позашкільних навчальних заклади.
У місті діють 2 дитячі школи мистецтва: музична та художня; централізована бібліотечна система ( 34 бібліотеки нараховують понад 833 тисячі книг і брошур). Функціонують Музей історії м. Бердичева, Музей єврейства, музеї історії освіти, медицини міста, воїнів-інтернаціоналістів, пожежної частини, поліції, окремих освітніх закладів Бердичева.
Місто славиться мережею закладів, які займаються розвитком спортивно-масової та фізично-оздоровчої роботи: функціонують 2 стадіони, критий плавальний басейн, дитячо-юнацька спортивна школа ім. В.О. Лонського, яка з 2016 року працює у новому приміщенні в самому центрі міста. Щорічно з 1994 року проводяться Міжнародні змагання зі стрибків у висоту «Меморіал В.О. Лонського», які включено до офіційного календаря Міжнародної федерації легкої атлетики, з 1999 року - Міжнародний турнір з боксу класу А серед молоді на призи братів Кличків.
У культурному розвитку міста тісно переплітались з своїми віковими традиціями українська, російська, польська та єврейська культури, які своєрідно з´єднуючись надавали Бердичеву неповторного колориту. Серед уродженців Бердичева відомі діячі культури:
- письменники В.Гроссман, В.Нестайко, З.Мілашевська, М.Космін,
Б.Рахманін., М.Степанюк, М.Пасічник;
- поети А.Гонтар, М.Гарцман, М.Палюга;
- композитори В.Бєлий, В.Томілін;
- співаки О.Дарчук, М.Будкевич;
- видатний музикант В.Горовиць.
Дарували і дарують чудові твори образотворчого мистецтва П.Криворуцький, П.Кучук, М.Яцюк, С.Шустер, Г.Положевець.
Далеко за межами України відомі імена вчених: член-кореспондент А.Н.України М.Жудін, В.Фінкельштейн, мікробіолог Л.Горовиць-Власова, доктор історичних наук Л.Кадишев, доктор географічних наук В.Варвак, доктор технічних наук В.Галицький та багато інших.
Пролягають до Бердичева нові маршрути допитливих, мудрих, ініціативних людей, ця Богом ощасливлена земля відчуває ласку єднання людей різних народів, культур, віросповідань. Місто вдячне своїй історичній долі, пишається своїми працьовитими та талановитими пращурами, і робить все можливе, щоб стати ще заможнішим, щасливішим і привабливішим.
Офіційна сторінка м. Бердичева
Redesign by MMD

© Бердичів - 2013 Всі права захищено.


Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали належать БМР та охороняються законом України
"Про авторське право і суміжні права".
При використанні матеріалів посилання на сайт обов'язкове.